Естонська беконна порода жива маса поросят при народженні

Естонська беконна

Естонська беконна порода була затверджена як самостійна 1961 року. Створювалася на основі місцевих естонських порід свиней, яких покращували поглинальним і відтворювальним схрещуванням з данськими ландрасами і свиньми німецької білої довговухої породи. Метою складних помісей було освіження крові, збільшення довжини тулуба і поліпшення м’ясних якостей. Додатково схрещували з кнурами породи ландрас шведського походження.

Порода отримала широке розповсюдження в Молдавії та Прибалтиці.

Стандарт породи

Тварини переважно білої масті, шкіра в деяких випадках має рожевий відтінок. Естонські беконні свині мають міцну конституцію. Тіло довге, розтягнуте в середній частині, з дещо полегшеними лопатками. Ноги міцні. Голова середніх розмірів зі злегка увігнутим профілем. Спина довга і широка; окости добре розвинені і мають округлу форму. У деяких свиней зустрічається пухкість і звислість крижів, слабкість бабок.

Дорослі кнури важать у середньому 320-330 кг при довжині тулуба 180-185 см і обхваті грудей 160-165 см, свиноматки — 220-240 кг при довжині тулуба 160-165 см і обхваті грудей 140-150 см.

Господарська характеристика

Плодючість — 11-12 тварин в опоросі одноразово. Молочність 75-90 кг. Молоде покоління естонської беконної породи характеризується підвищеною спроможністю до виживання і має непогані відгодівельні якості. У віці 6 міс. молодняк, збільшуючи свою вагу, досягає маси 100 кг, його бекон при цьому відмінної якості. Середній приріст за добу сягає 700-750 г. При цьому витрата корму на 1 кг живої маси приросту досягає 3,9-4 к. од. Порода не вимоглива до кормів, добре використовує об’ємні корми.

ГЕНОФОНД СВИНЕЙ ТА ЇХ ПРОДУКТИВНІСТЬ ЗАЛЕЖНО ВІД ГЕНЕТИЧНИХ ФАКТОРІВ

Зараз на території України і країн колишнього Радянського Союзу розводять більше двадцяти порід свиней вітчизняної та зарубіжної селекції.

їх створення відбувалося трьома шляхами.

Перший – виведення порід без міжпородного схрещування на основні акліматизації імпортних порід одночасно в різних природно – економічних зонах країни і поглибленої селекційно – племінної роботи в бажаному напрямі. Так була створена вітчизняна велика біла порода свиней.

Другий шлях – це створення порід на основі місцевих груп поліпшених свиней з використанням кнурів зарубіжної селекції. За цим методом виведена, наприклад, українська степова біла, миргородська та інші породи свиней.

Третій шлях – експериментальний, який ґрунтується на плановому, цілеспрямованому схрещуванні місцевих свиней, добре пристосованих до кормових і господарських умов зони, з використанням вітчизняних або зарубіжних заводських порід. Робота зі створення порід цим шляхом здійснюється в декілька етапів. Насамперед створюється модель нової породи, визначається її цільовий стандарт з чіткими параметрами розвитку, продуктивності, відгодівельних та м’ясних якостей, обґрунтовується народногосподарська необхідність виведення нової породи. Виходячи з моделі, планується вирощування, вибір і підбір вихідного матеріалу з метою схрещення, визначаються господарства для проведення цієї роботи. Вивчивши одержані при схрещуванні комбінації і виділивши ті, які найбільше відповідають поставленій меті, здійснюється розведення помісей “у собі” із застосування при цьому різних методів племінної роботи. Остання стадія при виведенні породи пов’язана з формуванням її генеалогічної структури, створенням достатньої кількості племінних господарств і збільшенням чисельності поголів’я. Третім шляхом в останні десятиріччя виведено полтавську м’ясну, українську м’ясну та червону білопоясу породу м’ясних свиней.

Подальше вдосконалення цих порід здійснюється в основному методами внутрішньопородної селекції та прилиття крові окремих високопродуктивних м’ясних генотипів свиней.

Зараз на території України у державних, колективних, підсобних та фермерських господарствах розводять більше п’ятнадцяти різних вітчизняних, а також зарубіжних порід, внутрішньопородних та спеціалізованих типів і ліній свиней. Залежно від напряму продуктивності при комплексній оцінці свиней (бонітуванні) поділяють на три групи порід:

перша – велика біла, українська степова біла;

друга – полтавська м’ясна, ландрас, уельська, дюрок, українська м’ясна, червона білопояса, естонська беконна, гемпшир, п’єтрен, спеціалізовані м’ясні типи (лінії);

третя – миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька.

Велика біла порода свиней виведена в середині XIX століття в Англії. В Україну перші тварини англійської селекції були завезені під кінець позаминулого століття. Потрапляли вони переважно в поміщицькі маєтки. Цих тварин спочатку використовували для схрещування з локальними популяціями місцевих великих свиней. Поступово створювали масиви поліпшених тварин, виникали осередки культурного ведення свинарства. В цей період відмічається підвищена зацікавленість заводчиків до племінних тварин завдяки виставкам свиней, які проводились в Києві, Харкові та інших містах. Як уже відмічалось, у період першої світової та громадянської війн племінне свинарство в Україні було майже повністю ліквідовано і тому у наступні роки неодноразово завозились із Англії свині великої білої породи. Протягом кількох років це була єдина заводська планова порода в країні. За участю племінних господарств “Большое Алексеевское”, “Константиново”, “Никоновское” і “Ач-касово-Колиберово” йшло формування перших радгоспів по розведенню свиней великої білої породи в Київській, Полтавській, Носівській дослідних станціях та в Майновському сільськогосподарському технікумі.

У результаті тривалої племінної роботи, впливу клімату та годівлі тип англійських великих білих свиней був докорінно змінений. За минулі роки зусиллями вчених і селекціонерів-виробничників створена фактично нова вітчизняна велика біла порода, яка за багатьма показниками перевищує англійську.

Серед сучасного поголів’я цієї породи можна виділити три продуктивних типи: м’ясний, м’ясо-сальний і сальний. Основним типом є м’ясо-сальний або універсальний.

Зараз це одна з найпоширеніших і найстаріших порід. її чисельність у загальній кількості свинопоголів’я України становить близько 86 відсотків.

Порода характеризується міцним типом будови тіла, високою відтворювальною здатністю, значним рівнем відгодівельної та м’ясної продуктивності, хорошими адаптаційними якостями в різних природно-кліматичних умовах, придатністю до використання підприємствами з промисловою технологією.

Дорослі свиноматки досягають живої маси 230-280 кг, кнури – 320-350 кг. За опорос матки народжують 10-14 поросят. За умови доброї годівлі і утримання великі білі свині на відгодівлі досягають живої маси 100 кг за 6-7 місяців.

У господарствах України найбільш поширені лінії Драчуна, Леопарда, Громкого; родини – Волшєбниці, Герані, Гвоздики, Тайги. Враховуючи чисельність свиней великої білої породи, подальшу племінну роботу з ними ведуть методами внутрішньопородної селекції в трьох напрямах: створення стад з високими відтворюва-льними (материнський тип УВБ-1) та відгодівельними (батьківський тип УВБ-2) і м’ясними якостями.

Миргородська порода створена головним чином методом тривалого масового добору при розведенні “в собі” місцевих свиней Полтавщини. Схрещування місцевих коротковухих свиней з беркширською і середньою білою, розпочате ще в 1880 р., мало обмежений і хаотичний характер, а тому не могло спершу відчутно вплинути на створення цієї породи. Пізніше були завезені великі чорні свині і кнури породи темворс. Селяни використовували кнурів цих порід для схрещування з місцевими свиноматками і вели добір рябих тварин. Внаслідок такого добору були створені стада складних помісних чорно-рябих свиней. Більш спрямовану роботу з цією популяцією розпочав і продовжив професор О. П Бондаренко. Вивчаючи якості туш різних порід свиней він помітив, що в тушах місцевих рябих свиней містилося на 16-18 % сала більше, ніж у свиней великої білої породи. Крім того, саме м’ясо, завдяки відповідному міжм’язовому складу в ньому жиру, відзначалось високими смаковими якостями. Все це і стало основою у виведенні породи свиней сального напряму продуктивності. Було створено значний масив високопродуктивних тварин, що дало підставу для апробації миргородської породи свиней, яку затверджено в 1940 році.

Сучасні свині цієї породи – густого м’ясо-сального типу, досить довгі, широкі та глибокогруді, міцної конституції, невибагливі до умов утримання, чорно-рябої масті, іноді з рудим відтінком, добре використовують соковиті та грубі корми, пасовища.

Кнури досягають 300-320 кг, свиноматки – 220-230 кг. Багатоплідність маток – 10-11 поросят, жива маса гнізда у 2 міс. – 180-190 кг. На відгодівлі молодняк досягає живої маси 100 кг за 7-7,5 місяця.

Хороші результати одержують при схрещуванні кнурів цієї породи з матками великої білої та інших порід.

Основні генеалогічні лінії: Веселого, Грізного, Камиша
, Переможця; родини: Квітки, Ягоди, Зозулі.

Розводять їх головним чином у Полтавській, Сумській та Хмельницькій областях. Провідним племгоспом по їх розведенню є племзавод ім. Декабристів, що на Полтавщині.

Основними напрямками роботи з породою є збільшення поголів’я, підвищення багатоплідності і виходу м’яса в тушах, консолідація якісних показників м’яса і сала.

Полтавська м’ясна порода створена в Інституті свинарства УА-АН протягом 1966-1993 рр. під керівництвом професора Б. В. Ба-ньковського шляхом складного відтворювального схрещування вітчизняних (велика біла, миргородська) та зарубіжних (ландрас, уесекс-седлбек, п’єтрен) порід.

Тварини білої масті з добре вираженими м’ясними формами. Вони довгі, мають широкий і глибокий тулуб, легку голову з невеликими, злегка звислими вухами і масивними окостами. Жива маса кнурів досягає 320-350 кг, свиноматок – 220-250 кг; багатоплідність – 10,5-11,5 поросяти при живій масі кожного у 2 міс – 20-22 кг; середньодобовий приріст молодняку на контрольній відгодівлі – 780-850 г; товщина шпику над 6-7 грудними хребцями – 24-26 мм; витрати корму на 1 кг приросту – 3,4-3,6 корм. од. При забої в 100 кг вихід м’яса становить 61- 62 %.

Генеалогічна структура породи складається із 8 заводських ліній і 12 родин. Основні лінії – Ефекта, Супутника, Прибоя, Азбес-та; родини: Росинки, Ворскли, Бистрої.

Загальна ефективність від гібридизації при відповідній селекції та оптимальному рівні годівлі дає можливість додатково одержувати 50 поросят на 100 опоросів, 5 кг приросту на кожну голову, скоротити строки відгодівлі на 10-15 днів і заощадити на кожній тварині понад 40 корм. од. корму. На свиней цієї породи зараз великий попит не тільки колективних сільськогосподарських підприємств, але й населення та фермерів.

Червонопоясна спеціалізована лінія м’ясних свиней затверджена в 1994 році. Створена вона під методичним керівництвом академіка В.ПРибалка шляхом складного відтворювального схрещування свиней полтавського заводського типу, великої білої породи, ландрас, дюрок і гемпшир. Тварини м’ясного напрямку продуктивності. Ця лінія свиней, як батьківська форма, використовується у міжлінійній та породно-лінійній гібридизації.

Дорослі кнури характеризуються живою масою в межах 300- 340 кг, матки – 230-250 кг. Масть тварин червона з білим поясом у ділянці лопаток.

Багатоплідність маток – 10-11 поросят. Живої маси 100 кг молодняк досягає за 170-180 днів при середньодобових приростах в умовах контрольно-випробувальних станцій 820-870 г, витраті на 1 кг приросту 3,1-3,5 корм. од. і товщині шпику над 6-7 грудними хребцями 21-25 мм.

Породно-лінійний молодняк при інтенсивному рівні відгодівлі на 1 кг приросту витрачає на 0,54 корм. од. корму менше, ніж чистопородні великі білі при скороченні періоду відгодівлі на 8- 10 днів та збільшенні виходу м’яса в туші на 2-3 %.

Структура свиней цієї популяції представлена 7 генеалогічними лініями (Драба, Дантиста, Девіза та ін.) і 7 родинами (Драбовки, Дайни, Дилеми та ін.).

Порода ландрас виведена в Данії наприкінці XIX століття відтворним схрещуванням місцевих довговухих свиней з тваринами великої білої породи англійської селекції.

В Україну ландраси завезені у 1960 році з Канади, а згодом із Швеції, Англії, племзаводів “Кудинове” Калузької та “Красний Бор” Новгородської областей. Це білі тварини беконного напряму продуктивності. Жива маса дорослих кнурів – 300-320 кг, свиноматок – 220-250 кг. Довжина тулуба в окремих тварин перевищує 200 см. Багатоплідність маток – 11-12 поросят. На відгодівлі молодняк досягає живої маси 100 кг за 170-180 днів при витраті 3,4-3,6 корм. од. на 1 кг приросту. Ландрасів використовують у промисловому схрещуванні для підвищення м’ясних якостей вітчизняних порід, а також у селекційній роботі при створенні нових генотипів.

Основні генеалогічні лінії: Брома, Елеганта, Байкала; родини: Дачі, Піти, Берти та інші.

Розводять ландрасів у Харківській, Чернігівській, Київській, Тернопільській, Миколаївській та інших областях.

Головний напрямок роботи з породою є збереження генофонду, консолідація продуктивних якостей і підвищення конституційної міцності.

Племінна робота щодо поліпшення порід базується на вчені про мінливість, успадкування, вибір і підбір тварин, тобто на категоріях популяційної генетики. Селекціоновані показники продуктивності свиней діляться на три основні групи. До першої відносяться ті з них, які характеризують відтворювальні якості тварин, до другої – відгодівельні і до третьої – м’ясні. Відтворювальні якості кнурів характеризуються ста
тевою потенцією, здатністю садки на чучело, кількістю повноцінних сперматозоїдів і запліднюючою здатністю сперми, а свиноматок – запліднюваністю, багатоплідністю, вели-коплідністю, молочністю (масою гнізда у віці 21 дня), масою гнізда поросят і кожного при відлученні. Найважливіший показник від-творювальної здатності маток – середньорічна кількість одержаних поросят і їх загальна маса при народженні та відлученні.

Відгодівельні якості оцінюють за величиною середньодобових приростів на відгодівлі, віком досягнення живої маси (100-120 кг) та витратою кормів на 1 кг приросту за період відгодівлі.

Головним показником, що характеризує м’ясо-сальні якості у прижиттєвому стані свиней, є товщина шпику над 6-7 грудними хребцями. Для оцінки рівномірності розподілення шпику вимірюють його найбільшу товщину (на холці), найменшу (над першим поперековим хребцем) і на крижах.

У науково-дослідній та поглибленій племінній роботі, крім цього, враховують площу поперечного розрізу найдовшого м’яза спини за останнім хребцем (“м’язове вічко”), масу окосту та вміст у туші м’яса, сала і кісток.

Важливе значення має хімічний склад м’яса і сала (вміст сухої речовини, протеїну, жиру, золи), а також фізико-хімічні властивості (кислотність, вологоутримуюча здатність, колір м’яса), щільність сала (температура плавлення, йодне число), смакові якості свинини, аромат та ін.

Показники продуктивності тварин відносяться до кількісних ознак, оскільки мають відповідні числові вирази (багатоплідність, наприклад, характеризуються кількістю поросят в гнізді при народженні, швидкість росту – кількістю грамів середньодобових приростів і днів, необхідних для досягнення молодняком товарної живої маси та ін.). Кількісні ознаки залежать не від одного, а від багатьох генів, які знаходяться в різних хромосомах або їх ділянках (локусах), що мають найрізноманітніші комбінації і рекомбінації в процесі статевого розмноження тварин. Тому передбачити з великою точністю міру передачі їх від батьків потомству, посилаючись на закони Менделя, майже неможливо. Цю проблему можна частково вирішувати, використовуючи показники успадкування і мінливості кількісних ознак.

Із урахуванням досягнення селекції та генетики селекційну роботу слід спрямувати на прискорення темпів поліпшення генотипу тварин, широкого використання методів раннього виявлення їх продуктивних ознак. Важливим резервом інтенсифікації свинарства є чітка та добре налагоджена племінна робота в господарствах усіх категорій, що дасть змогу раціональніше використовувати ресурси порід при чистопородному розведенні, схрещуванні та гібридизації.

Як було вище наведено в Україні створено значний генетичний потенціал свиней. Завдання полягає у тому, щоб добитись максимальної реалізації його можливостей за рахунок створення тваринам оптимальних умов годівлі і утримання, цілеспрямованого відтворення кращих генотипів та їх раціонального використання. Потенціальна продуктивність, наприклад європейських порід свиней, характеризується такими показниками: кількість поросят при народженні – від 10-12 до 34 голів; вік досягнення живої маси 100 кг – 120-150 днів; середньодобовий приріст живої маси – 1000-1300 г; витрати кормів на 1 кг приросту – 1,9-2,5 корм. од. при забійному виході 75-82 %.

В практичних же умовах багатьох господарств ці показники набагато нижчі. Як бачимо резерви продуктивності в свинарстві ще далеко не вичерпані. З метою їх ефективного використання в практиці необхідно добре знати зоотехнологічні особливості генотипів свиней, яких розводять, основні ознаки, що визначають продуктивність та методи і шляхи її підвищення.

Продуктивна цінність свиней визначається 28 ознаками, із яких три приходиться на розвиток, вісім – на відтворювальну здатність, три на відгодівельні і 14 – на м’ясо-сальні якості. Автори відзначають, що показники ці нерівноцінні і обумовлюються складною взаємодією генетичних та паратипічних факторів.

Дослідженнями встановлено, що основні біологічні і господарські ознаки продуктивності свиней за інтенсивністю наслідування можна розподілити на три групи: відтворювальну здатність, відгодівельні і м’ясні якості. Кожна із цих груп включає від 3 до 10 і більше ознак, в всередині кожної з них показники, як правило, позитивно корелюють один з одним.

В практичній роботі із свинями селекціонери особливу увагу приділяють вдосконаленню їх розвитку і конституційної міцності, відтворювальної здатності, відгодівельних та м’ясних якостей. Коже
н із цих показників відтворює декілька складових продуктивності.

Крупності і розміру свиней завжди надавали особливого значення. При всіх рівних умовах величина тварин в конкретному віці пов’язана з виходом визначеної кількості м’ясної і сальної продукції. Це спадкова ознака, і в процесі розведення свиней багато в чому визначається умовами їх годівлі та утримання.

Деякі спеціалісти вважають, що від маток із середньою живою масою 180-200 кг можна отримати таку ж кількість поросят і аналогічної якості, як і від крупних свиноматок живою масою 250- 300 кг при меншій на 10-15 % затраті корму.

Деякі дослідники вважають, що крупні, пропорційно розвинуті свиноматки з більшою довжиною тулуба і глибокою груддю здатні приводити по 12-14 поросят за опорос з середньою живою масою 1,2-1,8 кг. Під такими матками поросята легко розміщуються біля сосків і добре ростуть, досягаючи 7-8 кг в місячному і 20-22 кг в двохмісячному віці.

Практика свідчить про те, що в цілях підвищення продуктивності свиноматок необхідно більше приділяти уваги вибору і вирощуванню ремонтних свинок, створюючи відповідні умови для їх нормального росту та розвитку. В подальшому добре розвинуті свиноматки здатні більше використовувати кормів і нагромаджувати в своєму організмі необхідні резерви для компенсації енергії, що виділяється при годівлі поросят-сисунів.

Ступінь прояву продуктивності свиней і можливостей інтенсивного їх використання залежить також від конституції тварин. За конституцією свиней можна визначити їх здоров’я, пристосованість до несприятливих умов середовища, належність до тієї або іншої породи, а також провести попередню оцінку їх продуктивності. Важливе значення набуває вибір тварин за конституційною міцністю, особливо при створенні ліній, типів і порід свиней спеціалізованих за м’ясною продуктивністю.

Дослідженнями встановлено, що інтенсивна селекція на м’ясність інколи супроводжується особливими конституційними пороками свиней: гормональною і вегетативно-нервовою нездатністю, підвищеною чутливістю серцево-судинної системи, обмеженою терморегуляцією та нервовими подразненнями. Послаблення конституції тварин, що характеризується гострими сердечними захворюваннями і нервовими подразненнями, було названо стресовим синдромом свиней або синдромом поганої адаптації. Виявилось, що свині по різному реагують на стресові ситуації. Організм окремих конституційно крупких і стресстійких тварин постійно адаптується до різних екстремальних умов і продуктивність їх не знижується.

Зустрічаються і такі тварини, у яких недостатньо захисних факторів для протидії стресовим подразникам, резистентність їх організму знижується, наступає етап знурення. Невідповідність біології свиней умовам утримання знижує їх продуктивність і не сприяє повному проявленню генетичних задатків.

Тому не випадково, багаторазово нагадувалось, що при виведенні нових порід і подальшому їх розведенні особливу увагу при оцінці тварин слід приділяти міцності конституції.

Відтворювальна здатність свиней характеризується такими основними ознаками – багатоплідністю, великоплідністю, масою гнізда при народженні, молочністю, життєздатністю приплода, сумарною масою гнізда і середньою масою кожного поросяти при відлученні.

Світовій практиці добре відома багатоплідність свиней китайських порід. Свиноматки окремих з них, наприклад, породи мешан приводять по 16-18 поросят за опорос. Одна привела 42 поросят за опорос і 216 за все життя.

Наведені приклади свідчать про високий генетичний потенціал багатоплідності у свиней.

Часті випадки, коли у приплоді однієї свиноматки зустрічаються поросята масою при народженні від 0,6 до 1,5 кг і більше. Це пов’язано з нерівноцінністю статевих клітин. Так, об’єм яйцеклітин свиноматок, наприклад, великої білої породи можуть бути рівним 0,5; 1,55 і 2,35 кубічного мікрона. Навіть у однієї матку в одну і ту ж охоту виділяються яйцеклітини з різницею між собою в 2-3 рази.

Процент відходу серед дрібних при народженні поросят, як правило, значно вищий, ніж серед крупних і добре розвинутих. Підтвердженням цьому служать дослідження [321], якими доведено, що за перші два місяці життя відхід поросят з живою масою при народженні від 0,7 до 1,0 кг склав 40 °%, в той час як серед більш крупних (1,3-1,5 кг) – менше 9 %. Аналогічні дані були отримані в дослідах інших авторів, які великоплідність свиноматок вважають одним із найважливіших селекційних ознак і рекомендують враховувати її при вдосконаленні продуктивності
свиней в племінних, а також товарних стадах.

Однак більшість дослідників і практиків вважають, що маса поросят при народженні виключно важливий фактор, по якому з великою вірогідністю можна говорити про життєздатність та подальшу інтенсивність росту тварин. І якщо про багатоплідність можна говорити як про кількісну сторону продуктивності свиноматок, то крупноплідність – це якісна ознака.

Питання вивчення молочної продуктивності свиней здавна привертали увагу вчених і виробничників. При цьому встановлено, що у більш молочних маток, як правило, менший відхід поросят, вони кращі під час відлучення і в подальшому більш інтенсивно ростуть та розвиваються. Середні за молочністю свиноматки на протязі лактації (60 днів) дають 200-250, а за добу – 3,5 кг молока. Кращі матки за добу виділяють 5 кг і більше, а за лактацію до 500 кг молока.

В звичайних виробничих умовах молочність маток за вимогами бонітування умовно прирівнюють до живої маси її приплоду в 21-денному віці.

Середня маса гнізда поросят в двухмісячному віці є одним із обов’язкових показників оцінки продуктивності і кнурів – виробників, передбачених інструкцією бонітування племінних свиней.

Враховуючи, що в кожному окремому випадку співвідношення між генетичними факторами і умовами зовнішнього середовища неоднакові, наслідування одних і тих же ознак продуктивності свиней можуть бути різними.

Генетичний потенціал у значній мірі визначається рівнем селекційно-племінної роботи. Ефективність селекції залежить від точності оцінки генотипу, що надалі гарантує вибір генетично кращих тварин та поліпшення продуктивних ознак у наступних поколіннях.

Селекція за відгодівельними якостями дала змогу протягом 20 років підвищити середньодобовий приріст по всіх породах на 145 г, або на 25,8 % (від 526 до 707 г), витрати корму на 1 кг приросту зменшити на 0,81 корм. од., або на 20,6 % (від 4,74 до 3,93 корм. од.), товщину шпику зменшити на 5,6 мм, або на 16,9 % (від 38,6 до 33 мм).

В останні роки у провідних племзаводах України проводяться дослідження та селекційна робота по вибору тварин за селекційними індексами. Основні переваги методу індексної селекції такі:

– недоліки однієї ознаки можуть компенсувати добрим розвитком іншої;
– можливо об’єднати ознаки з різними параметрами та принципово різні оцінки однієї і тієї ж ознаки;
– можна одержати високий селекційний ефект за певний проміжок часу і на одиницю витрачених коштів;
– в індекс вводять і альтернативні ознаки, такі як кількість м’яса і його якість, ознаки, що не мають кореляції між собою, а також якісні ознаки: міцність конституції, стійкість проти стресів, резистентність організму та ін.

Вся історія зоотехнічної науки та практики тісно пов’язана з оцінкою тварин, вибором кращих із них і правильним підбором пар для одержання нових поколінь. Ідея вибору тварин для племінних цілей з урахуванням якостей одержаного приплоду існувала давно, що першим автором, який описав такий метод, був римський письменник Варрон. Інші вчені стверджують, що оцінка тварин за якістю нащадків зародилася у практиці тваринництва ще з періоду приручення тварин.

Основоположник російської зоотехнічної науки П. М. Кулєшов писав: “Ми можемо сказати словами Дарвіна, що давно люди відбирали кращих тварин та знищували гірших. Я навіть готовий іти дальше та думати, що був і заводський підбір, а не лише відбір. Так йшло поліпшення домашніх тварин”.

При спеціальній племінній роботі в свинарстві важливо виявити не порівняльну цінність племінних кнурів, а абсолютну племінну цінність кожного кнура, адже лише порівнянням можна виявити, що один кнур кращий від іншого. У той же час обидва можуть виявитись поганими племінними кнурами. Абсолютну цінність племінного кнура можна визначити у тому випадку, коли одержано кілька високопродуктивних потомків і виявлено їх продуктивність порівняно з показниками батьків племінного стада в цілому, а також зі стандартом для породи. Провідними ознаками при селекції племінних свиней повинні бути конституція і здоров’я, багатоплідність, молочність, великоплідність та вирівняність приплоду. Надаючи великого значення індивідуальній оцінці тварин, вчений зазначав, що в селекційній роботі, насамперед, важливо виявити кращі генотипи тварин, потім однорідним підбором або інбридингом закріпляти цінні ознаки та шляхом комбінації кращих генотипів створюючи нові, високопродуктивніші.

Скороспілість визначається швидкістю росту та розвитком організму в цілому, що дає змогу
раніше одержати продукцію при менших затратах кормів і праці. Це біологічна властивість організму. Ряд вчених розрізняють скороспілість фізіологічну та господарську, оскільки тварин можна раніше використовувати для господарських потреб, хоча їх ріст і розвиток ще продовжуються. Тому під фізіологічною розуміли м’ясну скороспілість, а під господарською – придатність тварин для господарського використання Фізіологічною скороспілістю автор вважав статеву зрілість свиней, коли вони можуть розмножуватись, а господарською – вік тварин, коли вони можуть давати ту чи іншу продукцію.

Скороспілість – це здатність організму в короткі строки досягти такого ступеня розвитку, який би забезпечив можливість раннього використання тварин для відтворення стада, молочної, м’ясної чи іншої продуктивності. Відомий вчений Є. А. Богданов поділив цю ознаку тварин на два види – диференціювання і росту. До першої він відносив скороспілість функціональну (м’ясну, молочну, статеву та ін.) і формування, а до скороспілості росту – лінійну та вагову.

Окремі автори на основі численних досліджень зробили висновок, що скороспілі тварини однієї і тієї ж породи характеризуються раннім та добрим розвитком м’язів, високими приростами по відношенню до кінцевої живої маси, більш раннім закінченням росту в однаковому віці, швидким розвитком бажаних пропорцій. Завдяки високій скороспілості свиней можна раніше використовувати при менших витратах кормів та засобів виробництва й одержувати більше продукції. Скороспілість – біологічна особливість організму, яка являє собою більш напружений розвиток окремих органів, тканин та організму в цілому. Вона тісно пов’язана з обміном речовин і повністю може проявлятися лише при повній відповідності спадкових якостей та зовнішніх умов.

Тривала робота, спрямована на виявлення та використання скороспілих тварин, дала змогу різко підвищити цю важливу ознаку, навіть змінити період плодоношення від 139 днів у диких свиней до 114 днів у домашніх.

Як у нас, так і за кордоном більшість учених вивчають скороспілість як в ембріональний, так і післяембріональний періоди. Це має велике значення для виведення скороспілих тварин з кінцевою метою – збільшити виробництво та зменшити витрати кормів на одиницю продукції.

Але зростаючий попит на високоякісну свинину зобов’язує працівників цієї галузі вишукувати найбільш ефективні методи не тільки збільшення виходу м’яса, але й підвищення його якості. Тривалі багаторічні дослідження показують можливість комплексної цілеспрямованої селекції по збільшенню довжини туші та їх м’ясності без погіршення якості свинини. На підвищення м’ясності туш свиней особливо впливає селекція на зниження товщини шпику. Подальше збільшення виробництва високоякісної свинини можливе на основі впровадження методів масового поліпшення існуючих порід із широким застосуванням явищ гетерозису при промисловому схрещуванні та гібридизації. Використання окремих існуючих м’ясних порід може сприяти значному збільшенню виходу м’яса у тушах і підвищенню його якості.

Естонська беконна

Порода отримала широке розповсюдження в Молдавії та Прибалтиці.

Стандарт породи

Господарська характеристика

Плодючість — 11-12 тварин в опоросі одноразово. Молочність 75-90 кг. Молоде покоління естонської беконної породи характеризується підвищеною спроможністю до виживання і має непогані відгодівельні якості. У віці 6 міс. молодняк, з
більшуючи свою вагу, досягає маси 100 кг, його бекон при цьому відмінної якості. Середній приріст за добу сягає 700-750 г. При цьому витрата корму на 1 кг живої маси приросту досягає 3,9-4 к. од. Порода не вимоглива до кормів, добре використовує об’ємні корми.

Эстонская беконная порода свиней

Эстонская беконная порода домашних свиней – вид, полученный путем неоднократного скрещивания разных пород: длинноухой (местного происхождения) с крупной белой, ландрасом из Дании, немецкой и улучшенной финской свиньями. Результатом плодотворной селекции стало животное более крепкого телосложения и здоровья. Порода выведена в Советском Союзе более 60 лет назад, разводилась в нескольких республиках. Она неизменно востребована у фермеров благодаря своим ценным качествам.

Внешний вид

Название породы характеризует ее основное предназначение, но у нее есть особенности, унаследованные от местного вида и привнесенные многократным скрещиванием:

голова небольшая, по отношению к длинному туловищу, увенчанная длинными, несколько свешенными вперед ушами;
удлиненный торс с широкой грудью, небольшими лопатками и продолговатой крепкой шеей;
развитые окорока и крепкие ноги;
белый окрас на тонкой розовой коже достигается за счет щетины средней длины;
длина туловища у самок составляет 1,6 м, у самцов -1,8 м.

В Советском Союзе считали, что у каждой республики должна быть приоритетная порода, выведенная с учетом местных условий. Однако, несмотря на недостатки экстерьера, на которые перманентно указывали, эстонская свинка стала востребованной в Молдавии, Беларуси и Казахстане, некоторых российских регионах. У нее есть существенные преимущества перед исходниками, и даже перед популярным ландрасом.

Продуктивность

Данная характеристика определяется по основной цели разведения, но у эстонской беконной породы есть множество ценных качеств:

многоплодие – от одного опороса получается до 12 поросят, гораздо более жизнеспособных, чем приплод у ландраса;

за сутки свинка набирает 750 г;
уже в полгода молодняк достигает центнера в весе;
мясной продукции при убое выходит более 60%.

Экстерьер и эстетичность – не самые главные качества. В настоящее время свиней держат на севере России и по всей Прибалтике, но никто не занимается целенаправленно племенной работой. Разведение эстонской беконной – утилитарное, для собственных нужд и получения коммерческой прибыли.

Достоинства и недостатки

Среди минусов указывают крестец – он рыхлый и немного свисающий, слабые бабки. Сторонники эстонской беконной указывают, что эстетичный экстерьер не имеет значения, поскольку с ней никто не проводит скрещивание и таких намерений нет, зато есть многочисленные достоинства:

множество крепких поросят;
прекрасные окорока и длинная шея;
быстрый набор веса;
приоритетное (беконное) направление востребовано;
хороший выход мяса и оно прекрасного качества;
крепкий иммунитет.

Еще один положительный момент – животное хорошо адаптировано к северным условиям, спокойно переносит пастбищное содержание, не привередливо в пище.

Откорм лучше начинать в весеннее время, но в современной реальности есть множество вариантов, позволяющих добиться быстрого привеса. Просторный свинарник должен хорошо освещаться и проветриваться, подстилку следует менять регулярно.

Если выпасать негде, в помещении оборудуют зону выгула и место для купания. Деревянный пол – с канавками и уклоном, для стока жидких отходов. Супоросной и кормящей матке нужно 4 и 6 квадратов свободного пространства.

Питание

В весеннее время поросенку требуются витаминные добавки, возможность гулять на выпасе, где некоторые ценные компоненты животное получает самостоятельно. В зимнее время можно использовать зерновые, отруби, молочные отходы (для повышения качества мяса), овощи и ботву, гречневый продел.

Мясному поросенку нужно давать дробленое зерно, вареное или смешанное во влажном состоянии. Можно покупать специальные корма от производителя, но основное правило быстрого набора веса – неизменно чистая кормушка, свежее содержимое. В летнее время хрюшка может частично сидеть на подножном корме, но добавки от хозяина ей тоже необходимы.

Здоровье и болезни

Особенных патологий, передаваемых на генетическом уровне у этой породы не отмечено. У эстонской беконной устойчивость к распространенным болезням и к холоду гораздо выше, чем у
исходных видов. Прививки и профилактика, регулярный мониторинг состояния позволят быстро откормить и получить здоровое животное с хорошим мясным выходом.

История происхождения

Официальная версия – старт селекции был начат в суверенной Эстонии на заре прошлого века. Местную мелкую вислоухую породу многократно скрещивали с белой короткоухой, ландрасом и крупной белой. В результате экспериментов местная вислоухая стала крупнее и обрела приоритетное направление – стала беконной. В послевоенное время в СССР с ней велась интенсивная селекционная работа. Окончательный итог был внесен в реестр 62 года назад.

Синонимы названия Eesti peekon Страна происхождения Эстония История происхождения выведена путём скрещивания местных длинноухих свиней с хряками пород крупная белая, датский ландрас, немецкой и улучшенной финской породы Направление использования мясная (беконная) Категория

крупные Живая масса, кг (хряк) более 320 Живая масса, кг (свиноматка) более 240 Масть белая Телосложение крепко сложённая, но при этом достаточно тонкокостная свинья Туловище длинное Длина туловища, см (хряк) 186 Длина туловища, см (свиноматка) 170 Голова среднего размера Профиль прямой или немного вогнутый Уши большие и свисающие, направлены вперёд Шея средней длины, плавно переходящая в холку Грудь широкая и глубокая Обхват груди, см (свиноматка) 140-150 Спина длинная и широкая Крестец у некоторых особей встречается рыхловатость и свислость Живот линия живота прямая Количество сосков от 12 до 16 Окорока выполненные Ноги крепкие и низкие Бабки у некоторых особей встречается слабость бабок С шерстью нет Кудрявые нет Щетина блестящая Кожа розоватая, иногда с мелкими пигментными пятнами, эластичная

Откормочные качества хорошие Среднесуточный привес живой массы, г от 700 до 750 Возраст достижения веса 100 кг 6 месяцев Выход мяса, % около 60 Качество мяса отличное Толщина сала, см от 3,2 до 3,5

Многоплодные да Количество поросят в опоросе 11-12 Материнские качества отличаются хорошо развитым материнским инстинктом

Условия содержания хорошо приспосабливаются к пастбищному содержанию Питание нетребовательны к кормам Приспособленность к климатическим условиям хорошо адаптированы к климатическим условиям северо-западных регионов России Регионы выращивания широко распространена в Прибалтике и Молдавии, России (Псковской, Вологодской, Калининградской и некоторых других областях)